«На дворі стояла зимова погода та кріпкий, аж сивий, мороз. Снігом вкриту величезну Софійську площу залили маси народу», — так описує Лонгин Цегельський день проголошення Акту злуки Української та Західноукраїнської Народних Республік. 

У той день на всіх будинках столиці виднілись українські прапори, а на балконах люди вивішували килими й полотна з національними візерунками. Саме 22 січня 1919 року наші землі вперше за багато століть об’єдналися в одну державу. Усвідомлення важливості цієї події для українців прийшло згодом. 

До 71-річчя Злуки ЗУНР та УНР люди утворили «живий ланцюг».

Це була одна з наймасштабніших акцій, що символізувала відновлення української держави.

Акт злуки 1919 року відбувся невипадково: рівно за рік до того, 22 січня 1918-го, був прийнятий Універсал, що проголошував повну незалежність Української Народної Республіки. На той час це було важливою подією, адже українці об’єднали свої сили, щоб захищати власну державу. Цей факт також свідчить про те, що ще 100 років тому наші предки вважали себе одним народом, попри формальну приналежність до різних імперій: ЗУНР — до Австро-Угорської, УНР — до Російської. Історики називають об'єднання УНР і ЗУНР моделлю цивілізованого демократичного злиття територій в єдиній суверенній державі.

Усвідомлюючи значущість цієї події, хоч і через кілька десятків років, люди провели акцію «Українська хвиля», іменовану також «живим ланцюгом». 

Вона відбулася в переддень 71-річчя Акту злуки, а саме 21 січня 1990 року. Тоді мільйони громадян взялися за руки, створивши на дорогах і шосе безперервний ланцюг, який з’єднав Івано-Франківськ і Київ. На акцію приходили із саморобними плакатами, нарукавними пов’язками та прапорами.

Ланцюг простягався на понад 700 кілометрів та став символом єдності східних і західних земель України. За офіційними даними, до акції долучилося близько 450 тисяч людей, а за неофіційними — від 1 до 5 мільйонів.

Офіційно «живий ланцюг» іменувався «між Львовом і Києвом», але насправді початком стало місто Стрий на Львівщині. Від нього простягалося ще два «ланцюги» до Івано-Франківська та на Закарпаття. Ланцюг мав різну щільність. Наприклад, у центрі Львова люди ставали в кілька рядів, водночас у деяких районах Київщини та Житомирщини був інтервал у десятки метрів.

Організатором «Української хвилі» виступив новостворений Народний рух України. Очолював її Іван Драч, а головою виконавчого органу став колишній політв'язень Михайло Горинь. У своєму щоденнику Драч пізніше напише: «Ідею подав дисидент Валентин Мороз, назву дав Олесь Гончар, найбільше агітував Дмитро Павличко, організатор — голова Секретаріату Руху Михайло Горинь».

Складно уявити, що тодішня акція відбувалась у радянській Україні, але під час неї ряснів дух незалежності та свободи. «Живий ланцюг» став одним зі свідчень, що наша нація подолала страх перед комуністичним режимом і готова маніфестувати свою незгоду тодішній політиці. 

Як і 100 років тому, зараз наша країна відстоює соборність своїх земель. 

Але постійний спротив українського народу доводить: ми — одна неподільна держава, яка завжди виборює право на незалежність.