«Ми браття козацького роду» — ці рядки державного гімну доводять, що феномен козацтва є невіддільною частиною культурного коду України. 

Запорізька Січ об’єднувала людей, які ставили свободу понад усе та готові були захищати її зі зброєю в руках. З Січчю рахувалися навіть сильні сусідні держави, а козацьке вільнодумство та традиції виборності влади стали засадами української демократії.  

Запорізька Січ уособлює багатьох національних рис, які притаманні численним поколінням українців. Це, зокрема, волелюбність, прагнення до самоорганізації та самоврядування, побратимство та військовий гарт, боротьба за лідерство… і навіть схильність до політичних срачів. Водночас Запорізька Січ була могутньою військовою силою — козакам вдалося спільно з поляками розгромити війська Османської імперії у легендарній Хотинській битві та якось навіть взяти в облогу Москву.

Козаком міг стати представник будь-якої національності, якщо він сповідував православ’я, говорив українською і мав військовий вишкіл. Про чудернацькі випробування, які мав пройти новачок, аби стати козаком, ходить чимало легенд. Згідно з однією з них, після тривалих навчань кандидат мусив з’їсти тарілку вкрай наперченого борщу, випити дві пляшки горілки та не впавши пройти по колоді між скелями на схилах Дніпра.

Цікаво, що Запорізька Січ не була одним монолітним утворенням — вона мала вісім ітерацій, які наслідували одна одну. 

Російська імперія, звісно, не могла тривалий час толерувати такий осередок волелюбства. 

Після османського походу, в якому брали участь як російські війська, так і козаки, росіяни завдали підступного удару по Січі, яку охороняв лише невеликий гарнізон. Чинити опір було недоцільно, тому кошовий отаман Калнишевський ухвалив складне рішення скласти зброю.

1775 року російські загони зруйнували Запорозьку Січ, а всі документи та майно вивезли до Петербурга. Російська цариця Катерина II назвала знищення Запорозької Січі «ліквідацією кубла пияк і розбишак». Територіальні володіння віддали посіпакам цариці, а анексовані землі проголосили «Новоросією». 

Таким трагічним чином і завершилася історія самоврядування українського козацтва на Запоріжжі. Козаки, яким вдалося втекти від кріпацтва, заснували наступну Січ уже на території Османської імперії.

Слово «козак» вкорінилося в історії як синонім «вільної людини», а козацьке самоврядування на південних берегах Дніпра назавжди стало частиною національної пам’яті українців. Певною мірою це і визначило шанобливе ставлення українського народу до демократичних традицій.

Історія розквіту та руйнації Запорозької Січі досі резонує в наших серцях, оскільки містить важливий урок та пересторогу для наступних поколінь.