Українську мову росіяни хотіли знищити впродовж багатьох століть, а потім — намагалися уподібнити її до російської мови задля своїх імперських потреб. На жаль, їм вдалося видозмінити те, як ми говоримо, але ненадовго. Наша мова не тільки вижила, а й переживає активний підйом. Деякі автентичні риси української мови хоч і були втрачені, та поступово найкращі мовні традиції відроджуються.

Першу фонетичну систему, яка донині лежить в основі українського правопису, створила Руська трійця — об’єднання галицьких літераторів на чолі з Маркіяном Шашкевичем. Ця група розпочала в XIX столітті національно-культурне відродження на західних землях України. 

Саме завдяки «правопису Шашкевича» ми отримали літеру «є», позбулися твердого знаку, стали позначати літерою «и» звук [ɪ], а також почали використовувати сполучення літер «йо» та «ьо». Формування літературного зразка української мови неабияк муляло росіянам, які прагнули знищити українську мову або принаймні уподібнити її до російської.

Понад три століття Російська імперія займалася лінгвоцидом, який розпочала з прямих репресій, як-от Валуєвський циркуляр (1863 року) та Емський указ (1876 року) — ці документи мали на меті заборонити українське книговидавництво і викорінити українську мову з публічної сфери. Пізніше вже Радянський Союз перейшов до більш вигадливих методів, усвідомивши, що якщо мову не вдається придушити, то її можна спотворити.

Нова хвиля утисків була спрямована проти «скрипниківки» — так називають правопис 1928 року, який багато в чому наслідує правопис Шашкевича й унормовує автентичну фонетику української мови. Відповідно до скрипниківки, ми кажемо: ґанок, авдиторія, проєкт, катедра, ирій. Скрипниківка стала ідеалізованим символом українського культурного ренесансу, чимало мовознавців вважають її взірцевим правописом.

Через самобутність скрипниківки радянська влада назвала її «націоналістичним» правописом та ухвалила нові мовні норми 1933 року, метою яких було штучно наблизити українську мову до російської. 

Нас позбавили традиційних українських звукосполучень, заборонили літеру «ґ», зобов'язали вживати топоніми «як прийнято радянськими державними органами» — наприклад, Афіни замість Атен. Звісно, після розпаду СРСР мовознавці створювали нові правописи, але вони були болючими компромісами між тим, якою мала би бути українська мова, і тим, як люди звикли говорити за майже століття інтенсивної русифікації.

Українська мова довго потерпала від знущань Російської імперії, пізніше — від радянського впливу. 

Вагомі зрушення почалися за часів незалежної України. Лише 2019 року Кабінет Міністрів ухвалив чинний варіант правопису, який повертає деякі норми скрипниківки та водночас рахується з реаліями органічного розвитку української мови.