Данило Романович відновив і розбудував Галицько-Волинське князівство, створене його батьком. Він зумів об’єднати під своєю владою значну частину етнічних земель (зокрема, Київське князівство) та побудувати міста Хелм і Львів. Данило Галицький запрошував туди ремісників та купців із Польщі, Німеччини й інших земель Русі-України, а ті працювали на користь держави під його заступництвом. 

Через місто Дорогочин, яке також відновив Данило, місцеві купці мали вихід до одного з найбільших торговельних центрів того часу — польського міста Торунь. 

Щоб ефективніше захищати князівство, він подбав про укріплення старих міст і зведення фортець нового типу (вони були розташовані на горбах з кам’яними стінами). За його правління відбулась і реорганізація українського війська: сформувалася піхота та переозброїлась кіннота з акцентом на важке озброєння.

Головним викликом Данила Галицького стала кровожерлива Золота Орда, яка вимагала данину та загони князівства для власних походів. 

Сподіваючись на підтримку та захист, Данило прийняв від Папи Римського Іннокентія IV пропозицію коронації у 1253 році. На жаль, корона не допомогла побороти Золоту Орду, однак зрівняла його у правах з іншими коронованими особами Європи та увійшла в історію.

Галицько-Волинське князівство завдяки Данилові не лише продовжило традиції української державності, а й затвердило у своїй політиці подальший європейський вектор розвитку.

Ще одна спадщина короля Данила — синьо-жовті кольори для національного прапора. Перше застосування такої гами походить від герба Галицько-Волинського князівства.

В українській історії Данило Романович завжди стоятиме пліч-о-пліч з видатними представниками його династії — Володимиром Великим, Ярославом Мудрим і Володимиром Мономахом, — але залишатиметься єдиним визнаним королем серед князів.